Найважливіше для нас — які стосунки з їжею сформує ваша дитина

Дитина сидить за столом, на тарілці поруч із куркою та рисом — гірочка огірка, яку вона, може, з'їсть, а може, ні, і ми не робимо з цього драми. Бо нам ідеться не про те, чи доїсть дитина сьогоднішній обід до останнього шматочка. Нам ідеться про те, які стосунки з їжею вона винесе від нас, а цього не видно з однієї тарілки — це стане видно аж за кілька років, коли їстиме сама: за тим, що їй підкаже власне тіло, а не за тим, що їй сьогодні поклали на тарілку дорослі.

Фрукти й овочі до кожної страви

У нас діти мають фрукти й овочі під рукою при кожній страві — не як обов'язковий гарнір до обіду, а як звичну частину столу при кожному перекусі. Обіди ми подаємо, а от перекуси готуємо разом із дітьми, і крім перекусу діти завжди мають до вибору фрукти й овочі. Ми не нав'язуємо їх як завдання — вони просто там є, разом з усім іншим, і діти самі обирають, що візьмуть. Часом дитина візьме багато, часом майже нічого, і те й те гаразд: важливо, що вона має цю можливість і вирішує сама за себе.

Ми вирішуємо, що на столі, дитина — скільки й чого з'їсть

Ми керуємось простим правилом, яке фахово називають Division of Responsibility і яке запровадила американська дієтологиня Ellyn Satter, — і нам воно чудово працює: ми, дорослі, вирішуємо, що подаватиметься, коли й за яким столом; дитина вирішує, чи буде з цього їсти і скільки. Ця межа дає нам спокій, бо ми точно знаємо, де закінчується наша відповідальність і де починається те, що дитина мусить прожити сама. А їй дає довіру: впевненість, що її голод і ситість ми сприймаємо серйозно, навіть коли вона ще зовсім маленька.

Чому ми не змушуємо дітей їсти

Ми не змушуємо дітей доїдати тарілку до останнього шматочка — і не тому, що ставимось до їжі несерйозно, а якраз навпаки. Дитина під тиском — це дитина в стресі, а стрес апетит радше забирає, ніж додає, тож змушена дитина парадоксально з'їдає менше, а не більше. А їжу, яку мусила з'їсти, хоч не хотіла, легко запам'ятає як щось неприємне. Найбільше нам залежить на тому, щоб дитина не перестала довіряти власному відчуттю ситості — у малих дітей воно ще чудово налаштоване, і було б шкода його зіпсувати.

У короткій перспективі фраза «ще шматочок — і все» може й спрацювати, але в довгій програє: виграти можна один обід, а стосунки з їжею будуються роками. Тому замість тиску ми їжу просто пропонуємо й лишаємо на столі без умовлянь. Нові страви діти часто полюблять аж після десятої чи п'ятнадцятої зустрічі, і найкраще це виходить за столом з іншими дітьми — бо їсти діти найбільше вчаться одне від одного.

Чому в нас не існує здорової і нездорової їжі

Ми не ділимо їжу на добру й погану, бо щойно це зробимо, дитина рано чи пізно перенесе цей поділ на себе, а від «я з'їла щось заборонене» лише крок до відчуття «я неслухняна, я погана». До того ж заборонене завжди смакує найкраще, тож діти, які колись дістануться до нього без нагляду, з'їдять його значно більше, навіть коли голоду вже давно немає. Жоден один перекус чи обід нікого не врятує — і так само жоден не зіпсує, бо про збалансованість харчування вирішує весь тиждень, а не одна страва. А збалансованість — це не досконалість; це просто достатньо різноманітної їжі на тарілці, достатньо часто. Їжу в нас також ніколи не використовують як нагороду чи покарання: з їжі тоді стала б валюта, а це прямий шлях до дивних стосунків із нею.

Як у нас із солодким

Солодощі в нашій групі не є звичною частиною дня — діти їх тут зазвичай не бачать, але це не означає, що ми забороняємо цукор. Улітку ходимо на морозиво, на Різдво разом печемо пряники, а коли хтось у групі має день народження, з'їсть з усіма шматочок торта — і це так навмисно. Нам ідеться не про заборону, а про ритм: солодке має в дитинстві своє місце, лише, на наш погляд, воно належить до нагоди й спільного столу, а не до кишені як таємна нагорода. Так дитина навчиться, що тортик — це їжа, а не скарб, який треба поцупити, коли ніхто не дивиться.

Маєте питання щодо харчування?

Довкола їжі в батьків зазвичай безліч питань, які не вмістяться на одну вебсторінку, і найкраще на них відповідати особисто. Але ви можете нам і зателефонувати або написати, якщо вам так зручніше.